Моя історія для тих, хто потребує підтримки. Марина Швець

Навчаючись у медичному університеті я часто хворіла (ГРВІ, застуда) і, мабуть, як більшість людей,  ставилася до хвороби не серйозно: не доліковувалась, не слідкувала за тим, що їм і в якій кількості.

Вже на останньому курсі захворіла і вирішила лікуватися травами, думаючи, що це не дорого і не так шкідливо для здоров’я. Однак, лікування затягнулося, імунітет був послаблений, що, на мою думку, й спровокувало прояв моєї лімфоми. Вона була розміром з горошину. Звичайно,  тоді я думала, що це просто запальний процес і збільшення лімфатичного вузла – це абсолютно нормально. Але, вже наступного дня, буквально за 5 годин, вузол збільшився настільки, що шия майже зрівнялася з плечем. Звернулася до хірурга, він призначив повишену (ударну) дозу антибіотиків, в т.ч. і внутрівенно. Почувалася дуже погано, але, слава Богу, що пройшовши п’ятиденний курс антибіотикотерапії, вузли не зменшилися в розмірах. Бо, як стало потім відомо, вони могли зникнути і проявитися пізніше, але уже у важчій стадії… Мене направили до онколога, звідки й почався переломний момент у житті.

Коли озвучили діагноз “Лімфома Ходжкіна” – був шок, ніби дзвеніло у вухах… Кожного ранку, як пробуджувалась, здавалося, що це страшний сон… Перше, що, спало на думку, коли озвучили діагноз: де взяти гроші на лікування? Яка я погана дитина, як моїм батькам зі мною важко – не встигли довчити, як треба знову шукати кошти …

За два тижні змирилась й прийняла ситуацію, як вона є. Навіть не уявляла, скільки є людей, які не байдужі до чужого нещастя, які хочуть допомогти. Знайомі і незнайомі… Не важливо яким чином: морально, матеріально, головне, як це піднімає дух!

Якщо є неприємні люди в оточенні – ти просто встаєш і йдеш, якщо погана робота  –  кидаєш і знаходиш іншу, якщо тобі не подобається місто, в якому ти живеш – зробиш все для того, щоб переїхати. А тут – куди б я не поїхала, щоб не зробила – нічого не зміниться… Просто, треба прийняти цю ситуацію і не падати духом, аби не зробити гірше.

Саме тоді згадала про ефект Плацебо, про який вперше почула в університеті, і почала його застосовувати. Діяла інтуїтивно, не знала чи допоможе, проте стало набагато легше. Змінила своє відношення до хвороби, ставилась, як до звичайної, наприклад до ГРВІ, пояснюючи собі, що за часом це просто довше і трошки важче. Лікар призначив лікування, сказав скільки потрібно пройти курсів хіміотерапії. Я рахувала дні і знала, що,  приблизно, за три місяці буду абсолютно здорова, іншого варіанту навіть не розглядала!

Головне – терпимість і мужність. Я не хотіла дозволяти собі плакати, бути сумною і, взагалі, робити вигляд, що щось сталося, особливо перед мамою. Вона найболючіше переживала цей період. Я завжди її заспокоювала, посміхалася, змушувала ходити гуляти, щоб трохи розвіялась. Так ми забували про негаразди.

Мене очікували випускні іспити і довгожданий випускний бал. Попри все, я жила, як і всі мої одногрупники. Разом ми  готувалися до іспитів, гуляли. Я не відчувала, що хвора, попри не дуже хороше самопочуття. Після другої крапельниці (першого курсу хіміотерапії), пішла на випускний, а наступного дня – відрізала своє довжелезне волосся й постриглась під каре, (про що мріяла, та ніяк не могла наважитися).

Звичайно, було багато неприємних моментів: боліли вени, перенесла найболючіший стоматит, були тошнота, знервованість, крім цього, багато хороших  знайомих,  «друзів», як я тоді вважала, просто перестали спілкуватися зі мною. Почала відчувати себе самотньою… Говорила собі: «Біль пройде, я на шляху до одужання й витерплю все заради перемоги, не дам хворобі здолати себе. Кожна крапелька хіміотерапії робить мене здоровішою. Я не залишилася сама, зі мною батьки, друзі. Нічого що їх   небагато, зате вони справжні, НАДІЙНІ».

Завжди пам’ятайте:

  1. Все, що з вами трапляється – до кращого!
  2. Все тимчасове!

Хвороба подарувала мені віру – найбільшу силу, якою володіє людина – той самий ефект Плацебо: все, про що ви думаєте – притягується, як ви себе налаштуєте – так і буде! Як швидко? Залежить тільки від сили вашої віри.

Я почала лікування в червні 2017 року, а закінчила в вересні. До середини листопада закріплювала результат променевою терапією. На лікування пішов саме той період, на який я і мій лікар розраховували.

Обстановка в лікарні, як у іншому вимірі: тут люди з іншими цінностями, всі, як одна дружна сім’я, з однаковою метою. Виходиш у світ – знову те ж саме: «хочу новий телефон, манікюр, костюм, де краще зробити зачіску, в який клуб краще піти» і т.д.

Я посміхаюсь і думаю: «Боже, дякую, що ти дав можливість зрозуміти, що є справжньою цінністю в моєму житті!» Тільки подумати, як мені пощастило, що доля відсіяла несправжніх друзів і залишила в оточенні тільки добрих і світлих людей, навчила шукати позитив абсолютно в усьому. Саме це має велике значення для духовного здоров’я кожної людини.

                                                                                      Швець Марина.