Біопсія (грец. біос — життя, опсіс — погляд, вигляд) — прижиттєве видалення шматка ураженої тканини для мікроскопічного дослідження (з метою визначення характеру захворювання). Часто використовується для аналізу пухлин.
- Ексцизійна біопсія — в результаті хірургічного втручання відбувається вилучення всього досліджуваного утворення або органу.
- Інцизійна біопсія — в результаті хірургічного втручання відбувається вилучення частини утворення або органу.
- Пункційна біопсія — в результаті проколу порожнистою голкою досліджуваного утворення відбувається забір фрагментів або стовпчика тканини.
Мета і задачі біопсії Біопсія — найдостовірніший метод дослідження в разі необхідності встановлення клітинного складу тканини. Взяття тканин і подальше їх дослідження під мікроскопом дозволяє визначити точний клітинний склад досліджуваного матеріалу. Біопсія є дослідженням, що входять в діагностичний мінімум при підозрі на онкологічне захворювання, і доповнюється іншими методами дослідження, такими як рентгенологічні, ендоскопічні, імунологічні.
Істотною обставиною, що визначає необхідність біопсії, є необхідність визначити обсяг оперативного втручання при онкологічних захворюваннях. Так, наприклад, при раку прямої кишки, розташованому в нижніх відділах, виконується черевно-промежинна екстирпація, що припускає видалення прямої кишки і формування штучного заднього проходу. При відсутності чіткої впевненості в діагнозі таку операцію виконувати не можна. Якщо після операції з’ясується, що злоякісної пухлини не було, закономірно постане питання про даремне виконання травматичного втручання. Те ж саме стосується раку молочної залози, раку шлунка, раку легенів та інших злоякісних пухлин.
Гістологія (від грец. ἱστός — тканина + грец. λόγος — знання, слово, наука) — розділ біології, що вивчає будову тканин живих організмів. Гістологія є важливою галуззю медицини, хірургії, вкрай істотною для до- і післяопераційного аналізу, а також біології.
Різні типи тканин складаються з клітин відповідних типів, що різняться формою та функціями.
Розділи гістології
Гістологія людини — розділ медицини, що вивчає будову тканин людини.
Гістопатологія — це розділ мікроскопічного вивчення пошкодженої тканини, він є важливим інструментом патологічної анатомії, оскільки точний діагноз раку та інших захворювань зазвичай вимагає гістопатологічного дослідження зразків.
Кількісна гістологія вивчає закономірності розвитку та функціювання тканин, використовуючи при цьому кількісні змінні та строгі методи перевірки гіпотез.
Джерело тканини
Гістологічне дослідження тканин розпочинають з хірургії, біопсії або аутопсії.
Гістологічна класифікація тканин
Тканини — це структури, що складаються з морфологічно та/або функціонально однакових клітин, призначених здійснювати одне чи кілька певних завдань в організмі. Відповідно до загальноприйнятої класифікації, виокремлюють чотири основних типи тканин:
Епітеліальна тканина, що складається з тісно прилеглих одна до одної клітин, вистеляє внутрішні та зовнішні поверхні органів тіла і утворює залози
Сполучна тканина, що складається з клітин, занурених у позаклітинну матрицю, і служить для структурного та функціонального зв’язку між іншими тканинами чи органами
М’язова тканина, що складається з міоцитів та служить для здійснення довільних чи мимовільних рухів органів тіла
Нервова тканина, що складається з нервових клітин, або нейронів, та служить для прийому й передачі внутрішніх та зовнішніх нервових імпульсів
Методи гістології
Гістологія вивчає морфологію тканин та клітин, з яких вони складаються, з морфологічної й функціональної точки зору. Основним інструментом дослідження є мікроскоп, що дозволяє безпосередньо спостерігати досліджувані тканини.
Основний метод дослідження в гістології — мікроскопічний.
Різновиди мікроскопічного методу
- гістохімічний (імуногістохімія) — вивчення хімічного складу анатомічних структур і топографії різних хімічних компонентів в цих структурах.
- скануюча електронна — вивчення просторової організації клітин та тканин.
Зразки для ІГХ ІГХ можна проводити на свіжезаморожених зразках або, найчастіше, на фіксованих в формаліні та залитих у парафінові блоки тканини. Залиту в парафіні тканину мікротом нарізує у тонкий шар (4-5 мкм), якого зафіксовують на скельці для проведення подальших етапів ІГХ.
Методи ІГХ ІГХ можна проводити прямим або непрямим методами. При прямому методі використовують лише первинні антитіла, мічені хромогенними або флуоресцентними репортерами для їх візуалізації. Використовують рідко, оскільки в цьому випадку отриманий сигнал може бути досить слабким. Непрямий метод дозволяє посилити сигнал від комплексів антиген-антитіло за допомогою застосування додаткових реагентів, зокрема вторинних антитіл.
Первинні антитіла Для визначення епітопів у досліджуваній тканині за допомогою ІГХ, застосовують моноклональні або поліклональні антитіла, що мають здатність зв’язуватись виключно з досліджуваним протеїном, якщо він присутній в тканині. Більш специфічними є моноклональні антитіла.
Вторинні антитіла Специфічно зв’язуються з комплексом первинне антитіло+антиген у досліджуваній тканині. Вторинні антитіла мають у своїй структурі ферменти (пероксидаза хріну, лужна фосфатаза), завдяки яким комплекс антиген-антитіло-вторинне антитіло може бути візуалізований при реакції з хромогенним субстратом (діамінобензидин, BCIP тощо).
Сфери застосування ІГХ ІГХ має застосування як в науково-дослідній, так і в рутинній клінічній практиці.
Наукові дослідження Даний метод широко застосовують у базовій науково-дослідній роботі для визначення протеїнів або для підтвердження результатів інших методів дослідження білків, чи більш точних методів — мас-спектрометрія, ПЛР у реальному часі.
Клінічна практика ІГХ часто є вирішальною в діагностиці пухлин. Так, за різними даними, після проведення імуногістохімічного дослідження первинний гістологічний діагноз змінили у 20% — 40% випадків. Крім того, ІГХ активно застосовують для визначення експресії естрогенових та прогестеронових рецепторів при раку молочної залози, на основі чого визначають подальшу тактику лікування.[3] За допомогою ІГХ визначають маркери проліферації при раку щитоподібної залози.[4] Таким чином, ІГХ використовують у рутинній клінічній роботі для встановлення діагнозу та прогнозування ефективності терапії. Наприклад, всі дрібноклітинні лімфоми (пухлини з лімфоцитів) схожі у рутинно-забарвлених препаратах, їх складають клітини, які вкрай важко відрізнити навіть від нормальних лімфоцитів. Але всі лімфоцити поділяють на велику кількість груп за їх функцією. Їх розрізняють за складом рецепторів на мембрані. Ці рецептори є білковими молекулами, до яких отримані антитіла, що і використовують для імуногістохімічного фарбування. Із кожного типу лімфоцитів може виникати пухлина — лімфома. В їх лікуванні використовують хіміотерапію. Склад препаратів, що входять до схеми лікування, різний в залежності від типу лімфоцитів, з яких виникла пухлина. Таким чином, схема хіміотерапії підходить під конкретний тип лімфоми. Якщо вибрати неправильну схему терапії, то вона буде або неефективною, або навіть згубною. На сьогодні існує більше 50 видів лімфом і дещо менше режимів хіміотерапії. Тому ефективне лікування лімфом повністю залежить від правильності встановлення діагнозу, яке неможливе без імуногістохімічного дослідження. Використовують цей метод і в діагностиці деяких непухлинних захворювань. За його результатами лікарі вибирають найбільш ефективний тип лікування, найефективніший у даного конкретного хворого.
Експрес-тести, які ґрунтуються на методі ІГХ, використовують для діагностики багатьох інфекційних захворювань, зокрема малярії, ВІЛ-інфекції, грипу H1N1